"Хто володіє інформацією—володіє світом"

Ця сторінка присвячена навчальним тренінгам, які проходили в молодіжному клубі "ФЕНІКС", завдяки отриманним грантовим коштам від Коаліції молодіжних громадських організацій „Молода Черкащина". Саме завдяки цьому, влітку 2008 року, молодь нашого міста мала змогу реалізувати проект "Хто володіє інформацією—володіє світом". Він був присвячений навчанню майбутніх журналістів та тих, хто хотів краще дізнатися про цю почесну професію.

ОСЬ МАТЕРІАЛИ УЧАСНИКІВ ТРЕНІНГІВ:

РІДНЕ МІСТО МОЄ.

Над річкою Тясмином місто моє

В оточенні пишних садів

Лебедем - красенем гордо пливе

В майбутнє - із тиші віків.

У камені кожнім - історії мить

Застигла, мов пам'ять століть.

У шелесті лип в віковічнім парку

Поетове слово звучить.

У подихах вітру - розрада і сум

Безсмертних мелодій дзвенять.

І пісня, і слово, і подвиг, і труд

Звеличують мій Кам'янград.

В'ячеслав Білецький

МОВА – КАЛИНОВА

Мова - неоціненний скарб людського народу, скарб пронесений крізь віки.

Невід'ємною частиною мови завжди був народ, який любив, плекав, шанував свою мову. Мова завжди була, є і буде, доки буде жити народ. Навіть, якщо одна людина буде розмовляти тією чи іншою мовою вона буде існувати. Згадуємо слова відомого поета В. Сосюри: 

«Любіть Україну у сні й наяву

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов'їну.»

Дійсно, мова наша солов'їна, але, на мою думку, можуть настати такі часи коли її не буде пам'ятати навіть найменший соловейко. Ми повинні розвивати свою мову, вдосконалювати, збагачувати, примножувати до неї щось нове, поновлюва­ти свій словник, адже «мова вмирає тоді, коли наступне покоління втрачає розуміння, значення слів» - писав В. Голобс-родько.

Молодь сьогодні стає на неправильний шлях, цурається своєї рідної мови. Я не кажу, що потрібно «зациклюватися» і знати лише одну мову. Ні. Це потрібно, бо сьогодні актуально, стильно та перспективно знати кілька мов. Але як говорив відомий український поет Т. Г. Шевченко: «І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь».

Тож бережімо свою рідну українську мову.« Коли забув ти рідну мову-біднієш духом ти щодня; ти втратив корінь і основу, і обчухрав себе до пня. (Д. Білоус)»

Катерина Кравченко

ІПОТЕРАПІЯ

Про позитивний вплив тварин на здоров'я людини відомо давно. Домашні кішки допомагають при гіпертонії, собаки «лікують» депресію. Але, якщо лікувальні властивості кішки чи собаки ми сприймаємо на інтуїтивному рівні, то лікування за допомогою коней є доведеним фактом.

Виник метод лікувальної верхової їзди, або іпотерапії, що став одним з ефективних способів реабілітації хворих. За­няття іпотерапією рекомендується при захворюваннях опорно - рухового апарату, епілепсії, аутизмі, хворобі Дауна, нер­вових розладах. Є свідчення про позитивний вплив цього виду лікувальної фізкультури при ішемічній хворобі серця, за­хворюваннях шлунково - кишкового тракту, простаті, безплідді.

Використання методу іпотерапії в реабілітації хворих дає такі результати:

-                      полегшує зняття загальмованості

-                      зменшує почуття тривоги

-                      організовує адаптацію до реального простору та часу

-                      сприяє досягненню самостійності.

В Україні іпотерапія розвивається з 1994 року, в Кам'янці лише з 2008 року, коли було створено кінний клуб «Кентавр» на чолі з РИБЧЕНКОМ В.В. Нарешті і в нашому місті діти та молодь мають змогу познайомитись з таким прекрасним створінням, як кінь.

Ірина Халудрова

МРІЯ? СОН? РЕАЛЬНІСТЬ?

Оля обперлася лобом об холодне скло і вдивлялася в снігові малюнки, які мороз повиводив вночі, а тепер вони іскри­лися, і задаровували око...

Вона думками линула до свого Михайла, який так мило посміхався при зустрічі. Михайло - гарний одиннадцятиклас-ник, по якому «сохли» всі дівчата Олиного класу. Оля не виняток. Невже він і зараз зі своєю дівчиною Наташею? - думала вона, її сумний погляд переходив від однієї снігової красуні і падав на іншу.

І чому життя таке несправедливе? - сердито думала Оля, - Одним кохання, квіти, іграшки, нічні прогулянки, а іншим сидіти вдома з набридливим братом... її роздуми перервав телефонний дзвінок. -Алло! - гтркнула Оля в телефонну трубку.

У відповідь дівчина почула знайомий голос Михайла, який говорив про те, що його покинула Наташа, але він не жал­кує, бо в нього є Оля, в яку він закохався з першого погляду.

-        Чи ти не зайнята завтра о дев'ятій вечора? - запитав Михайло.

-        Звісно, ні.

-        Тоді можливо сходимо в кафе чи кіно?

-        Залюбки.

Отже, з цього часу й почалося казкове життя Олі. Були подарунки і квіти, прикольні БМЗ-ки і безхмарне кохання. Але це не могло тривати довго. Михайло став дивно себе поводити: не з'являвся на побачення, не говорив компліментів. Зна­йомі говорили їй, що часто бачать Михайла із Наташею разом в кафе. Одного разу на дискотеці Михайло ні разу не за­просив Олю на танець і вона вирішила піти додому. Коли дівчина проходила біля парку, її наздогнав Михайло.

-     Вибач, Олю, я тебе не кохаю. Ми з Наташею знову зустрічаємось, а зустрічі з тобою були для того, щоб завдати їй болю.

В грудях Олі защеміло, на очі навернулися сльози.

-  Як же ти міг! Ти ж говорив, що кохаєш!

Вона подумала, що зараз впаде на асфальт і... прокинулася. Оля стривожено розглядала малюнки на склі, пригадую­чи деталі зі сну, коли подзвонив телефон.

-Алло? - запитала дівчина. У відповідь почула голос Михайла.

Яна Мороз

В ДОБРУ ПУТЬ...

Нещодавно я була безпосереднім спостерігачем на міському святі Випускного балу. З радістю поділюся фактами і своїми враженнями від даного дійства з жителями нашого містечка., які з певних причин були відсутні, або тими, які були не надто уважними.

За традицією випускний вечір було проведено на площі перед готелем, яка носить ім'я Т. Г. Шевченка. Випускники двох шкіл та ліцею, гарно вбрані та в при піднятому настрої, урочисто пройшли під супровід оркестру шлях від своїх шкіл і до визначеного місця.Площа, яскраво вбрана за допомогою повітряних кульок, прапорців та малюнків, радо прийняла уже дорослих людей, яких ще вчора можна було назвати учнями, їх батьків та гостей свята. Обійшовши почесне коло, винуватці дійства зайняли свої місця. Саме в цей момент гості мали змогу звернути увагу на кожного випускника: його вбрання, настрій та ледь стривожене, але щасливе обличчя.

Хоч фаворитами сезону серед кольорів є жовтий та зелений, що є важливим для дівчат, їх сукні вирізнялись різнобар-в'ям.

Ведучі випускного вечора, Ксенія Паніна та Антон Юрченко, блискуче впорались зі своїм завданням. Почесні гості з органів місцевого самоврядування та відділу освіти зайняли свої місця на червоній доріжці, привітавши всіх присутніх зі святом.

До сліз стривожили присутніх промови випускників: Ірини Мудріцької, Катерини Дорофієвої та Дениса Заліського.

Під час проведення свята відбувся кумедний випадок. Трьохрічна дівчинка бігала по площі, ступаючи в калюжі та здій­маючи бризки. Гості дивилися на це сміючись, а випускники лише тихо посміхались. Та в цих посмішках можна було про­читати невимовну тугу, яку ще іноді називають ностальгією. Це була ностальгія за тікаючим від них дитинством, за легким і безтурботним життям, за пустощами, які колись були невід'ємною частиною їх життя.

Зараз вони вже дорослі. За кілька місяців їм доведеться стати повністю самостійними. Тож я бажаю їм успішного на­вчання, веселого студентського життя та ще не раз повернутися у рідне місто, яке завжди буде на них чекати. В добру путь вам, дорогі випускники!

Ірина Малюкова

«МАМО, НЕ ПОКИДАЙ МЕНЕ!»

Проблема української трудової міграції є надзвичайно актуальною на сьогодні. Найсумніше те, що масштаби цієї про­блеми зростають. Якщо у тому ж 94-му українці виїжджали здебільшого до сусідніх країн - Росії та Польщі, то сьогодні це Італія, Іспанія, Греція, Португалія, Чехія, Канада та низка інших розвинутих країн. На даний час не існує статистики щодо кількості українських трудових мігрантів та їх навіть не тисячі, їх мільйони. І я не помилюся, якщо скажу, що батьки хоча б одного із ваших знайомих заробляють на прожиття саме у такий спосіб. Люди з болем у серці залишають домівки і їдуть за кордон, щоб мати змогу прогодувати родину, вивчити дитину чи придбати власне житло, тому що рідна держава, на превеликий жаль, нездатна забезпечити їх достойною роботою. Та головна проблема, мабуть, полягає у тому, що ті, хто зостаються тут, - це діти, які дуже часто залишаються наодинці з собою і, незважаючи на бабусь і дідусів, відчувають се­бе покинутими та самотніми. Звідси й починаються проблеми.

Минулого року Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда-Україна" у співпраці з Українським інститутом соціальних досліджень ім. Олександра Яременка вивчав цю проблему. У результаті експерти виявили здебільшого нега­тивні зміни у поведінці дітей, батьки яких перебувають за кордоном: пропуски занять без поважних причин, зниження ус­пішності у навчанні, агресивна та неспокійна поведінка, вживання алкоголю та наркотиків, куріння. Відомі випадки втягу­вання дітей до алкоголізму, наркоманії, бродяжництва. Кожній десятій опитаній дитині відомі випадки пропозицій займа­тись розповсюдженням наркотиків, проституцією та порнографією. Та іноді виявляються й позитивні зміни. Діти стають більш самостійними, відповідальними, більше цінують і поважають батьків. Та все ж, передбачити ситуацію неможливо.

Так, батьки їдуть за кордон і зоставляють дома своїх маленьких діточок. Але, замислімось хоч на секундочку, як тим батькам, і як тим діткам... З сльозами на очах вони випроводжають своїх батьків і крізь сльози повторюють слова : «Мамо, не їдь від мене!», тижнями плачуть над їхніми фотографіями. За соціальними спостереженнями можна сказати, що жінок за кордон від'їжджає більше і це пояснюється дуже просто. Жінка-завжди була Берегинею домашнього вогнища, і зараз реалії такі, що вона мусить, чимось жертвувати заради того, щоб вижити в цьому світі, щоб дати дітям нормальну освіту, а відтак - щасливе майбутнє.

За офіційними даними, 18% населення України працює за кордоном. Але це лише офіційна статистика, реально її треба множити на три. За даними Комітету Верховної Ради України, в Італії працює 324 тисячі українських громадян (90% з них - жінки). За 6 років у 10 разів зросли випадки госпіталізації жінок українського походження, які були в Італії, з серйо­зними відхиленнями здоров'я. У них зафіксовано відчуття страху переслідування та агресивності. Більшість з них працю­вали у важких умовах, що відобразилось на їхньому стані здоров'я.

Цю проблему українській владі вдасться вирішити ще не скоро, адже українці перестануть їздити за кордон тоді, коли в Україні будуть умови для праці та гідні до їхньої праці заробітні плати.

Катерина Чижик

А ЯК ЖЕ МОЛОДЬ?

Питанню, пов'язаному з дозвіллям підростаючого покоління, влада і суспільство приділяють замало уваги. Тим часом, для підлітків, котрі не знають чим себе зайняти, вулиця стає єдиним місцем проведення часу, де вони прилучаються до вживання спиртного, паління цигарок, наркотиків, підпадають під вплив кримінальних угруповань. Невже суспільству бай­дуже, якими вони виростуть? Як відвернути їх від вулиці, забезпечити повноцінне дозвілля та гармонійний духовний і фі­зичний розвиток? Адже кількість підліткових клубів, гуртків, спортивних секцій з переходом до ринкових відносин різко скоротилася, а ті заклади, котрі збереглися, стали в більшості своїй платними й доступні далеко не всім. Не до кінця про­думаною є в ряді випадків і політика держави в цій галузі. Наприклад, першими жертвами боротьби з інтелектуальним піратством стали комп'ютерні клуби — на даний момент найбільш привабливі та доступні для підлітків і молоді, бо вони сприяють розвиткові мислення та дають знання в галузі інформатики, але впливають негативно на здоров'я, Основним чинником створення гармонійно розвинутої особистості є фізична культура і спорт. На сучасному етапі розвитку суспільс­тва зростають вимоги до фізичної подготовки людей, адже саме рівень здоров'я нерідко,-головний чинник працездатності в процесі життєдіяльності людини.

Заняття фізичною культурою та спортом мають велике значення у формуванні здорового способу життя .духовного та фізичного розвитку. Заняття фізичними вправами зміцнюють здоров''я, підвищують негзвово-психічну активність до емо­ційних стресів, підтримують фізичну і розумому працездатність. Та молодь про це майже не замислюється тому, що за­раз, на мою думку, занадто мало тих організацій та служб, які були б зацікавлені у залученні молодих людей до праці та оздоровлення. А ті організації, що створюються, охоплюють незначний відсоток зацікавлених. Також нестача місць відпо­чинку в нашому місті призводить до того, що молоді люди, не знаючи чим зайнятися, пиячать, влаштовують бійки, розби­вають наше місто. Іноді, дуже прикро, гуляючи вранці парком, побачити там безліч сміття, яке ще не встигли прибрати після нічних гулянь «веселої молоді». І ніхто не замислюється над тим, що все це наслідки недбалості влади нашого міс­та. А що ж при цьому робити молоді?

Інна Свірська

ВІДПУСТИ МЕНЕ

Знаєш, я зараз пишу про тебе. Ти десь там, далеко від мене. Нас розділяють сотні кілометрів. Хоча, мабуть, тобі те­пер байдуже де я, що зі мною. А пам'ятаєш, як ти ставився до мене раніше? Я нагадаю тобі, і можливо, у твоєму серці відродиться те почуття, яке ти колись мав до мене.

Коли я побачила тебе, то не помітила нічого незвичайного. Ти ж дивився на мене як на чудо. Подруги твердили, що ти закохався з першого погляду. А мені було байдуже, мені подобався інший. Я не відмовлялася від твоєї любові, навіть пускала бісики, розпалюючи тим самим твої почуття.. Я тоді не розуміла, як сильно ти мене кохаєш.

На найменшу провину я дуже образилась. А наступного дня бачила твоє обличчя, змучене думкою про те, що ти мене образив. Мені було приємно, я відчувала владу над тобою і це мене тішило.

Коли ти зрозумів, що нічого для мене не значиш, то перестав розповідати про наше майбутнє і знайшов собі іншу. Ця нови­на шокувала мене. Я так звикла, що ти мій... Невдовзі до мене прийшли ревнощі. Тільки тоді я уповні оцінила твою любов. Так, я закохалася в тебе до нестями, так, як колись кохав мене ти. Я усвідомила свої помилки, але було вже пізно.

Я прошу в тебе пробачення, прошу на колінах: пожалій мене, прости мене, відпусти мене...

Ірина Апіпат

ПРИСТРАСТЬ, ЩО ЗНИЩУЄ НАС

Про алкогольну, наркотичну залежність зараз пишуть практично всі засоби масової інформації. А ось про комп'ютерну згадують набагато рідше, особливо серед підлітків, які проводять весь свій вільний час у віртуальному світі, нехтуючи навчанням, друзями, здоров'ям. Але вона існує. Можна стверджувати, що наприкінці XX ст. виникла і поширилася нова форма залежності - комп'ютерна.

Зараз у світі налічується чимало людей, які так «влипають» в ігрові тенета, що потім ледь з них виплутуються. Якщо світова Інтернет-мережа - це тенета, то неодмінно має бути отруйний павук, що своєю отрутою губить життя безвинних «комашок». А чи не є тим «павуком» звичайнісінька ігроманія? Віртуальний світ комп'ютерних іграшок може заманити гравця до цілком реальної пастки. Коли підліток поринає у цей вимір, то під загрозою опиняється все: навчання, відноси­ни із батьками, друзями, коханою людиною. І це ще далеко не весь перелік наслідків. Підчас опитування дітей понад 60 відсотків зізналися, що нерідко грають довше, ніж планували.

Ігроманія у сучасному світі набуває статусу епідемії, схожої на грип, і шириться з нечуваною швидкістю, подеколи при-зводячи до сумних наслідків. У Флориді молодий батько так захопився комп'ютерною грою, що забув про малюка, який випав із балкона. Ще одним прикладом,, що нещодавно стався в Україні, є вбивство в ігровому залі. 34-річний чоловік, так захопився грою, що не зважав на прохання адміністратора залу. Під впливом азарту він наніс 17 ножових ран молодій жінці. Це свідчить про те, що людина вражена «ігровим вірусом» втрачає контроль над своїми діями і здатна навіть на вбивство.

Звичайно, таких прикладів небагато, але... Вигадані світи комп'ютерних розваг породжують пристрасть, яка здатна зруйнувати особистість і взагалі накоїти багато лиха. Вчені б'ють на сполох.. Факти свідчать, що більшість юнаків, віком від 16 до 18 років, які мають доступ до Інтернету, місяцями, а то й роками не виходять з дому!.

Під час одного дослідження, що проводилось у США, виявилося, що майже 80 відсотків популярних серед молоді від-еоігор містять сцени насильства. Це вже не просто ігри, а навчальні засоби, які навчають дітей спускати курок. Насильст­во, зображене у відео- і комп'ютерних іграх, може бути ще небезпечнішим, ніж телевізійне, оскільки гравець відчуває себе в ролі персонажів, що чинять насильство. Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп'ютерні ігри - учас­никами.

Що ж з нами буде далі? Які ще наслідки принесе ця «хвороба»? Яку ще зловісну отруту вигадає ненажерливий «павук»? Тим паче, що на допомогу комп'ютерним іграм іде нова «хвороба», яка дуже швидко шириться - це мобільні ігри. Як зрозуміло з усього вище сказаного, вплив розважальних засобів значно сильніший, ніж ми думаємо. Тож, шанов­ні ровесники, я звертаюсь до вас з проханням: перш, ніж братися до гри, подумайте про її наслідки та виберіть, у якому світі вам краще житиметься: в оманливо-віртуальному чи реальному! Якщо ви правильно оберете свій шлях, тоді новітні технології стануть справжніми помічниками на шляху до досконалості.

Антон Юрченко

МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН: ЗА І ПРОТИ

Сорок років тому з'явився перший пристрій, який мав назву «уокі - токі» - «ходжу та розмовляю». Це був важкий ра­нець, який носили за спиною. Сьогодні мобільний телефон неважко загубити в кишені. Колискою мобільного зв'язку є Скандинавія. Звідти почали своє розповсюдження Nokia, Benefon, Ericsson, за ними свій крок зробили в США Motorola, AT&T. Перші апарати були настільки громіздкі, що ставилися лише в автомобілях. Нарешті, з]явився стандарт GSM 900, який зараз отримав дуже широке розповсюдження завдяки більшій щільності мережі та кращій якості звуку. Б'юся об за­клад, що коли, вийшовши на вулицю і пройшовши сто - двісті метрів, ви не зустрінете людини з мобільним телефоном, то, поза сумнівом, відчуєте... легкий дискомфорт. Дійсно, у сучасному ХХ1 ст. по «побілках» говорять усі: від малого до великого, від простих людей до високо службовців. І загалом, не було б нічого поганого в самому факті активного користу­вання мобільним зв'язком, як способом передачі інформації - з метою чого, по суті, його й було від самісінького початку заду­мано, - якби цей миттєвий стільниковий зв'язок, вирвавшись, немов джин із пляшки, не бив би так по нашому здоров'ю.

Впродовж минулого року в країнах Європи було проведено 4 дослідження, щодо користування стільниковими телефо­нами. Внаслідок роботи німецькі вчені виявили, що в осіб, які проживають біля телефонних станцій, збільшується ризик занедужати на рак. Дослідження, яке проводили впродовж року у Швеції, довело: в людей, які користуються мобільними телефонами, зростає ризик виникнення пухлини мозку. Водночас дослідження, яке проводили в Голландії, показало, що використання таких, телефонів впливає на розумові здібності людини. Ще одна робота вчених, профінансована Європей­ським союзом, засвідчила, що випромінювання від «мобілок» руйнівно діє на клітини організму. Звичайно, усі ці дослі­дження потрібно перевірити, проте ми не можемо проігнорувати їхніх результатів.

Але медаль має дві сторони. Користь від цих телефонів хоч і менша, проте існує. Завдяки «побілкам» батьки можуть
перевірити, де знаходиться їхня дитина в той чи інший час, а друзі в змозі спілкуватися в будь - якому місці. Фото - і від-
еокамера, мобільні ігри, SMS, MMS, Internet - ці функції можна знайти у кожному сучасному телефоні, які найбільше при-
ваблюють молодь ХХ1 ст. У цій статті коротко описано вплив геомагнітного випромінювання на людину. Звичайно, наслідки можуть бути гіршими, але якщо правильно користуватися «ноу-хау», то можна знайти менше проблем для свого здоров’я. Прислухайтеся до моїх порад і оберіть правильний шлях у своєму житті.

Максим волинець

ХОДИЛИ МИ ПОХОДАМИ

Уже кілька років підряд під час літніх канікул учні міських шкіл під керівництвом учителів вивчають рідний край безпосередньо на місцях історичних подій.

Цього літа вихованці ЗОШ №1, №2 та ліцею, вчителі школи №2 Швагер В.І., Левенець В.М., керівник туристичного гуртка буди­нку творчості дітей та юнацтва Гвоздик І.П. побували у 4 - денному туристичному поході. Маршрут почався з Кам'янки, потім про­ліг через села Михайлівну, Флярківку, Жаботин, Куликівку, Лубенці.

У лісі в селі Лубенцях отаборилися: спорудили наметове містечко. Було нас 28 учнів і 3 керівники. Усі ми розмістилися у 9 на­метах. Варили їжу, палили вогнище, грали в спортивні ігри, співали пісень, слухали гуморески.

На наступний день лісовою стежкою (околицею села Грушівки) попрямували до Мотронинського монастиря. Тут в середині XVIII століття роздувалося полум'я народного повстання - Коліївщина. Очолив його запорізький козак Максим Залізняк - послуш­ник Мотронинського монастиря. Ознайомилися із спорудами, повір'ям, попили джерельної води. Потім наш шлях проліг в село Мельники. Сюди в 1843 та 1845 роках приїздив Т.Г. Шевченко. Матеріали своїх вражень висвітлив у творах «Холодний Яр», «Гайдамаки», «Заступила чорна хмара» та в малюнку« Мотронинськии монастир». Біля сільської ради в сучасному магазині по­повнили запаси продуктів. Робили цікаві фотознімки. В урочищі Зубкове зупинилися, відпочили, скупалися. V надвечір'я поверну­лися у своє наметове містечко. Того дня ми пройшли близько 10 кілометрів. Проводили спортивні змагання з різних видів.

Наступного дня нас чекала цікава гра. Створили 4 команди і проводили командні змагання з перешкодами. Потрібно було по­долати навісну переправу, проповзти під дугами, пробігти по воді, через очерет, піднятися на гору, перелетіти на мотузці, збити лаптем пластикову пляшку. Всі команди були задоволені своїми результатами. Біля вогнища обговорювали пройдений маршрут, ділилися враженнями, згадували народні перекази пов'язані з рідним краєм. Вночі відпочили, зранку поснідали, зібрали речі і по­їхали додому.

Всі ми вдячні організаторам походів і готові взяти участь в інших цікавих маршрутах.

Олександр Коваленко

ВІД УЧНЯ ДО ТРЕНЕРА

Вже майже два роки в нашому місті діє секція кікбоксінгу. Більшість жителів нашого міста знає про досягнення юних спортсме­нів, але мало хто знає про їхнього наставника, Юрія Клименка. Тому ми надаємо вам можливість ближче з ним познайомитись.

-       Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

-      Звичайно, як і у всіх дітей мрії змінювались часто, але одна залишалася незмінною - стати великим каратистом. Проте життя вносить свої корективи і я став кікбоксером, а потім тренером. Про що не жалкую.

-       З чого почалася ваша кар'єра, як кікбоксера?

-      Перші спортивні кроки були в напрямку дзюдо, але з часом бажання збільшити свої можливості і навчитися бойових мистецтв проявило себе і я почав професійно займатися кікбоксінгом.

-       Які ваші досягнення в цьому виді спорту?

-       Ви маєте на увазі мої медалі?

-       Так, саме їх.

-      їх у мене 22, але кількість нагород, це не головне. Важливим є те, що я брав участь в обласних турнірах, у всеукраїнському, європейському та у світовому турнірі.

-       Які поєдинки найбільше запам'яталися? Чому?

-      Найбільше запам'яталися: Чемпіонат світу (ІІІ - місце), Чемпіонат Європи (III - місце) і Чемпіонат України (І - місце). Тому що вони вважливі не лише для професійно-кар'єрного росту, а й для особистого розвитку.

-       А взагалі, чи важко бути тренером?

-      Так. Особисто для мене важко, тому що по-перше: тренувати таку кількість дітей не просто, а по-друге: при роботі з дітьми, крім фізичних навантажень, існують психологічні навантаження. Я дуже хвилююся, коли на рингу виступають мої спортсмени з молодіжного клубу «ФЕНІКС». Таких хвилювань я не відчував навіть тоді, коли сам виступав в поєдинках. Але з іншого боку, я бачу в очах дітей довіру, а також бажання чогось навчитися саме від мене, що людям моєї професії дуже допомагає.

Ксенія Паніна

ВПЛИВ МОБІЛЬНОГО ТЕЛЕФОНУ НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

Ше зовсім недавно, щоб сповістити щось своїм друзям, знайомим, рідним на відстані користувались поштою, телеграфом чи телефонними лініями Та на сьогодні всі ці традиційні засоби передачі інформації поступаються новому мобільному зв'язку.

На сьогодні рідко яка людина може уявити себе без мобільного телефону. Згідно з статистичними даними майже кожен украї­нець має мобільний телефон. Кожна п ята дитина до 10 років має власний чи часто користується батьківським телефоном. Див­но, як швидко становляться повсякденними та звичайними речами ті, про які ще недавно ми навіть і не могли мріяти. Складається враження, ніби, живеш у самому вихрі новинок. Але не потрібно забувати про те, що ці зміни не завжди корисні, а інколи й зовсім небезпечні. Шкідливий вплив електромагнітного опромінення вже давно доведений вченими , а зараз встановле­но, що одна ретрансляційна вежа випромінює в 4 рази більше енергії, ніж електроопора.

Думки вчених про небезпеку мобільних телефонів розходяться. Так, датські спеціалісти, які обстежили 420095 користувачів вважають, що використання мобільного телефону не може бути причиною онкологічних захворювань. Але чи є ці спостереження дійсно об'єктивними та незалежними? Я вважаю, що випромінення, яке створюють мобільні телефони, мають дуже шкідливу дію. Є дані про те, що з'являються онкологічні захворювання...

Великобританія першою почала розглядати питання про вплив мобільних телефонів на здоров'я дітей, на жаль, в Україні поді­бних досліджень не проводилось.

В Україні на сьогоднішній день дуже розвинутий мобільний зв'язок. Це є негативним не тільки для людини, але й для природи. В місцях, де знаходяться башти дуже погане екологічне становище. В 2000 році у Варшаві (Польща) було про­ведено дослідження. Отримано такі дані: 12% респондентів не мали скарг на своє здоров'я, 4/% скаржилися на легкий головний біль, 41% стверджували про те, що в них дуже сильний головний біль та часом бувають запаморочення. Найці­кавішим моментом є те, що цей 41% населення живе на окраїні міста, тобто найближче до башти мобільного покриття.

Серед користувачів мобільними телефонами - 84 % користувачів мобільних телефонів відчували розігрівання шкіри за вухом, а деякі стверджували, що у них з'являються опіки. У частини користувачів траплялися провали пам'яті, запаморочення та підви­щена втомлюваність, близько 65 % відчувають сонливість. У третини абонентів погіршувалась концентрація уваги.

Отже, сьогодні не можна точно сказати, що використання телефону шкідливо чи безпечно, але я раджу обмежувати себе у спілкуванні. Адже вже доведено, що сотовий зв'язок негативно впливає на людський організм.

Катерина Бердник

ТУЖЛИВІ ГОЛОСИ ВЕСНИ 33 - го...

У 2008 році відзначено 75 - ти річчя страшної трагедії в історії українського народу - голодомору 1932 -1933 рр„ вчи­неного тоталітарною системою. Травою забуття поросли могили мільйонів наших співвітчизників, невинно замучених хлі­боробів - найкращої, найпрацьовитішої частини українського селянства. Впродовж довгих десятиліть навіть згадка про ті події вважалась злочином.

Як показує статистика, найважчою була весна 1933 року. Лише по списках, складених по селах Кам'янщини, померло від голоду 12 тисяч громадян. А, якщо врахувати немовлят та людей, які залишили села і десь померли по дорозі, то чис­ло жертв буде значно більшим. Виживали ті, у кого була сяка - така худобина - пили молоко. У хліб з якихось висівок добавляли листя з бур'яну. Над людьми знущались, не даючи їм шансу на виживання. І все тільки тому, що трудівники, маючи свій клаптик землі, не хотіли йти в колгосп. Народу не давали змоги ні працювати на своїй землі, ні жити.

На шістнадцятому році революції при владі, яка називала себе народною, на родючій землі, без війни чи стихійного лиха помирали хлібороби. То був відвертий геноцид щодо українського селянства - акція, за жорстокістю й розмахом співмірна з гітлерівськими злочинами, про які весь світ дізнається з жахом.

Хтось, можливо, спитає: «Навіщо нам сьогодні, обтяженим стількома проблемами, ще й ще ворушити давнє, ятрити болючу рану?» Люди хочуть не символічної, а справжньої гласності, поіменної реабілітації своїх близьких. Прах семи з половиною мільйонів замучених голодом стукає в наше серце. їх ніхто не судив - отже, ніхто і не реабілітує, ніхто, крім нас з вами - співвітчизників і нащадків. У нас в Кам'янці і в селах району відкриті пам'ятники жертвам голодомору, то ж не обминайте ці скромні обеліски. Навіть скромний букетик польових квітів буде гідним поклонінням від нащадків. Пам'яті всіх невинно убієнних цей вірш присвячую:

На краю села стоїть хатина,

В ній живуть лиш мати і дівчина.

- Хочу їсти, мамо, мамо моя рідна!

- Дитя моє! Боже! Бідне моє, бідне...

- Нема нічого, доню, навіть, бур'яну,

А ти співай, моя голубко.

Нумо ж, доню, ну!

Давай - но заспіваємо нашу пісню,

Коли було нам в хаті тісно,

І тато, й Петрик, ти була, і я –

Велика та щасливая сім'я.

Співай, моя голубонько, співай,

Співай, моя дитинко, тихо засинай.

І стало тихо в хаті, гуде останній звук,

Умерли мати й донька, з’єднавши пальці рук

Валентина Войнолович

ПРОЩАННЯ ЗІ ШКОЛОЮ.

Як ми всі знаємо, 21 червня відбувся урочистий день для всіх випускників нашого міста. Цього дня о вісімнадцятій годині розпочався святковий мітинг присвячений закінченню школи, який проходив на центральній площі нашого міста.

Цей день, для наших випускників, став першим кроком у доросле та самостійне життя. Цей мітинг став святом не тільки для випускників, а й для їхніх батьків, рідних та друзів. Сюди були запрошені представники різних організацій на­шого міста. Випускників, які закінчили школу на відмінно нагороджували золотими медалями. Також нагороджували і представників різних молодіжних напрямків, зокрема із молодіжного клубу «ФЕНІКС».

По закінченню урочистого мітингу всі випускники повернулись до своїх шкіл для отримання атестатів та продовження свята.

З закінченням офіційної частини випускники разом зі своїми батьками та вчителями направились до кафе для святку­вання випускного вечора.

На закінчення свята, не порушуючи традицій, випускники зустрічали схід сонця.

Максим Пилипенко